Радянський спадок та нові підходи: Ольга Сагайдак про необхідність інституційної реформи у сфері культури

Опубліковано Svitlana Koshelieva на 20.07.202620.07.2026

Сектор культури в Україні й досі значно мірою працює керуючись застарілими моделями, сформованими ще кілька десять тому, поєднуючи їх з ситуативною адаптацію до сучасних викликів. В якому стані перебуває сектор культури, як мала би вплинути інституційна реформа та чому сьогодні вона актуальна як ніколи раніше? — розповідає у статті Ольга Сагайдак, екпертка проєкту “Підтримка та адвокація реформи мережі закладів культури”. 

Україна успадкувала від радянського союзу організаційну структуру закладів культури спрямовану на утримання працівників, продукування та поширення пропаганди, контроль населення. За здобуття незалежності сенс існування такої системи втратився, ідеологічний фундамент розвалився, а децентралізація істотно змінила підхід до прийняття концептуальних рішень і заразом розмила відповідальність між державою і громадами. Попри ці зміни, комплексної реформи чи трансформації сфери за 35 років не відбулось. 

На сьогодні сфера культури і надалі керується застарілими моделями управління. Почасти заклади культури змогли адаптуватись до нових умов, але в більшості продовжують використовувати не ефективні підходи та сприймаються громадами як видаткова і не самоокупна сфера, що обтяжує громаду на тлі інших базових потреб.

У статті “Остання барикада: сфера культури ніколи не зазнавала реформ” Ольга Сагайдак, залучина екпертка проєкту “Підтримка та адвокація реформи мережі закладів культури” аналізує поточний стан сектору культури, зокрема мережі закладів культури та недержавного сектору, наголошуючи на необхідності реформування. 

“Сьогодні теза про культуру як невід’ємну складову безпеки є політичним гаслом, яке не несе за собою практичних наслідків для існуючих закладів та фахівців. Саме зараз потрібна політична воля, щоб визначити місію і функції державних закладів культури під час і після війни.” — зазначає у статті Ольга Сагайдак.

Які зміни має заохотити системне інституційне реформування? 

Реформа мережі має відбуватися через обґрунтовані відповідальні рішення. Але в її основі повинна бути довіра до інституції, їхнього досвіду, унікальної експертизи, прагнення вистояти та розвиватися.

• Інституції культури в більшості своїй не будуть самоокупними. Їх місія – не заробіток, а творення суспільного блага, яке збільшує потенціал інших соціальних і економічний сфер.
  –
• Визначені стратегічно важливими інституції культури (не факт, що 32746) мають фінансуватися з державного і місцевого бюджетів щонайменше на базовому рівні виконання функцій, визначених державою/громадою. Фахівці в таких інституціях мають винайматися на основі поваги до їхньої експертизи та ринкової оплати праці.
  –
• Сучасні інструменти управління (стратегічне планування, формування команд під актуальні потреби, приватно-державне партнерство) та мультиджерельне фінансування (бюджети держави та громади, власні заробітнки, державні та локальні програми, гранти, донори, ендавменти тощо) повинні бути доступні для інституцій культури.
  –
  
• Публічна комунікація стратегічних планів, поточної діяльності, звітності, зокрема фінансової, як обов’язкова норма унаочнить роботу інституцій і для органів управління та контролю, і перш за все, для платників податків.
  –
  
• Факти щодо суттєвого скорочення кількості громадян в державі, внутрішньої міграції, умов безпеки не можуть не впливати на планування підтримки розвитку інституцій культури. Якісь заклади можуть бути ліквідовані, об’єднані, трансформовані. Проте, їхні команди, за наявності досвіду, бажання, а головне – доступу до різноманітних інструментів фінансування, можуть працювати, в тому числі як експертні чи творчі громадські організації, неприбуткові товариства тощо.
  –
  

Більше про актуальний стан культурного сектору та інституційну реформу читайте у статті на сайті Української правди. 

Ольга Сагайдак — авторка Концепції пілотування інституційної реформи в музейному секторі. 

Ця стаття продовжує цикл публікацій за участі експертів та експерток проєкту “Підтримка та адвокація реформи мережі закладів культури”. Раніше Володимир Воробей, директор Агенції PPV, представив статтю про 8 перешкод мотивації в системі закладів культури та шляхи їх подолання. Цей цикл доповнює розроблені в проєкті пілотні програми та допомагає краще зрозуміти як функціонують заклади культури, з якими системними проблемами стикаються їхні працівники та які політичні та управлінські рішення можуть допомогти розв’язати ці проблеми повністю або частково. 

Публікацію підготували в рамках проєкту “Підтримка та адвокація реформи мережі закладів культури”, що реалізовує ГС “Центр “Регіональний розвиток” Агенції економічного розвитку PPV за фінансової підтримки Фонду “Аскольд і Дір”, що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту “Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії” за фінансування Норвегії та Швеції. 

Зміст публікації є відповідальністю ГС “Центр “Регіональний розвиток”” та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.