Спадщина – це не лише об’єкти, але й процеси
Марія Кравченко, менеджерка проектів креативної економіки PPV Knowledge Networks та менеджерка проекту Reherit, ділиться своїми спостереженнями за культурною спадщиною, які вона зробила під час першого дня форуму “Горизонти спадщини”
1.
Спадщина – це не лише об’єкти, але й процеси. Управління, інтерпретація та залучення дозволяють змінювати спільноти.
2.
Спадщина може бути ресурсом. В економіці – враження, емоції та досвіди є товаром, але це не єдина функція культурної спадщини, адже все частіше культура перебирає на себе соціальні функції, наприклад, увага до довкілля або нові підходи в освіті.
3.
Спадщина може, але не мусить бути орієнтованою на туристичне використання або розваги. Важливою складовою є можливість формувати спільноту та середовище. Використання пам’яток у якості робочих та освітніх просторів дозволяє переосмислювати ідею міста комфортного для мешканців.
4.
Роль гіда змінилась. Гід не ретранслює історію, гід налагоджує комунікацію між спільнотами та стає культурним дипломатом. Гід запрошує до розмови про минуле через постановку питань. В тому числі – складних. Через залучення до досвідів, дає уявлення про множинність точок зору на проблему.
5.
Ідея спільної спадщини не універсальна. Спільна спадщина може роз’єднувати. Спадщина викликає емоції, тому розповідати про конфліктну спадщину складніше.
6.
Про спадщину мають говорити не лише експерти, управлінці та активісти. Громада має визначати власну спадщину самостійно. Місцева громада формує запит на середовище навколо. Що хочуть бачити мешканці на вулицях? Якщо запиту немає, або воно не чітко сформовано, то зміни не відбудуться.
7.
Програми співфінансування для реставрації культурної спадщини є дієвим інструментом. Вони дозволяють залучити мешканців до відновлення оригінальних елементів, наприклад, брам та вікон у Львові. Така діяльність спонукає сусідів по будинку до діалогу та відшукування спільної цінності.
8.
Мати ресурс на відновлення пам’яток – цього може бути не достатньо. Особливо, якщо немає фахівців, комплексного розуміння та стратегічного підходу. Спадщину може врятувати тільки комплексний підхід. Освіта, тендерні процедури, юридичне регулювання, активісти, освічені гіди та досвідчені реставратори, а також місцеві мешканці.
9.
Для тих, хто працює зі спадщиною важливим є контакт з результатами та видимість перетворень. Це дає розуміння долученості до цих перетворень, мотивує до інших змін та мотивує інших змінювати підходи до управління спадщиною.
10.
Комунікація дозволяє убезпечитись від багатьох конфліктних ситуацій. Обговорення місць та підходів для ознакування пам’яток в Умані з громадою як наслідок, викликало більший інтерес до процесу ознакування в місті.
11.
Подолання кризи довіри. Дослідження у проекті показали важливість вибудовування довіри та залучення до спільної розмови. Для вибудовування довіри важливими є вміння чути та бути почутим. У будь-якій спільноті, навіть дуже закритій, є люди, які готові до налагодження „мостів“, але це потребує часу. Потрібно продовжувати навіть довготривалий діалог. Робота зі спадщиною – це “гра на довгу перспективу”. Зміни можуть бути видимі не одразу.
12.
Місто Львів на початку проекту було орієнтиром для Умані, а зараз Умань є орієнтиром для багатьох, хто ознаковує спадщину у своїй громаді. Ці „орієнтування на когось“ не ієрархічні, а радше створюють мережу досвіду.
Форум “Горизонти спадщини” є запрошенням до розмови, яка об’єднує учасників проекту та гравців екосистеми культурної спадщини зі всієї України.
Форум зосереджений на обміні досвідами, кращих практиках та больових точках, локальних вимірах, горизонтальному та крос-регіональному мережуванні, транскордонним та міжнародним можливостям співпраці.
Фокус події — розмова навколо ключових орієнтирів та траєкторії для розуміння та роботи зі спадщиною у різних контекстах в Україні.
Оригінал матеріалу було опубліковано на порталі Reherit.org.ua.
