Чому «безкоштовно» шкодить культурі?
Дія перша. Чому держава повинна продовжувати інвестувати в культуру?
Одна з речей, яку варто переосмислити в умовах карантину – за культуру потрібно платити. За якісну культуру – платити більше. За системні зміни – платити вже.
Карантин закінчиться, а от поставити на паузу культуру не вийде. Якщо забрати кошти з культури, то дуже швидко ця сфера втратить ритм розвитку останніх років.
Культура – це не просто видатки на підтримку бібліотек, театрів, народних домів, мистецьку освіту, замки, пам’ятки, фестивалі, проекти. Це довгий список хороших культурних менеджерів/-ок, які здобувають безцінний практичний досвід реалізовуючи проекти. Саме вони з часом прийдуть в Міністерство культури. Сьогодні там не вистачає 60% штатних працівників. Про це в одному з останніх інтерв’ю розповіла в.о. міністра культури Світлани Фоменко. Так от потрібні менеджери не матеріалізуються в один момент. Не отримають необхідний рівень досвіду просто перечитавши кілька бібліотек та здобувши кілька дипломів. Ефективні управлінці можуть з’явитись там, де не бракує можливостей для здобуття практичного досвіду.
Це все про перспективи: про те, наскільки глибокими будуть зміни за 3-5 років. Чи ми й далі будемо робити реєстри культурної спадщини та намагатись описати все, що руйнуватиметься рік від року, чи будемо створювати дійсно знакові проекти, які залучать нові аудиторії та задаватимуть планку іншим; спонукатимуть громади дбати про свою спадщину?
Є ще один важливий момент – більшість інституцій, які відкрили свої колекції/вистави /записи концертів онлайн безкоштовно, виконують соціальну функцію за підтримки держави чи органів місцевого самоврядування. Своїми напрацюваннями вони змогли поділитись тільки тому що раніше отримували кошти на свої ініціативи. Дуже важливо, щоб ця підтримка залишилась далі щонайменше на тому самому рівні. Інакше, вже восени ризикуємо мати суцільні робочі будні без культури. Буде достатньо часу сходити на презентацію або виставку але чи буде куди йти? Чи будуть нові виставки, програми, дискусії, українські фільми та книги?
У Польщі, наприклад, ще минулого тижня анонсували, що «люди культури» будуть мати підтримку від держави на рівні з іншими галузями. Міністерство культури та національної спадщини додатково готує: дві спеціалізовані програми, лібералізацію діючих програм (їх зараз реалізовують 32) та правки до законодавства, які послаблять вимоги до бізнесу в культурі. Дуже скоро «люди культури» зможуть отримати від держави підтримку на оплату праці: 40% для підприємств або 80% для самозайнятих осіб та осіб на умовах договору. Дві нові програми стартують одразу після завершення епідемічної кризи: «Культура та творчість в інтернеті» на 20 млн. злотих та програма компенсації втрат пов’язаних відсутністю надходжень від проданих квитків музеям, театрам, філармоніям.
Дія друга. Чому споживач має почати платити за культуру?
Ізоляція створює усі умови для споживання культури. Зараз більшість пропонує щось спожити онлайн. За інерцією культурні інституції пропонують свої напрацювання безкоштовно, але не все так просто. Насправді, не всі з них можуть собі це дозволити. Для багатьох безкоштовно сьогодні обернеться закриттям після карантину або навіть раніше.
Приклад видавництва Наш формат показує, що бути волонтером в Україні готові, а от платити за продукти та послуги в культурі не дуже. 18 березня видавництво опублікувало промокод для безкоштовного завантаження 10 книг. Серед них Насіма Талеба «Чорний лебідь» та «Мислення швидке й повільне» психолога й економіста Деніела Канемана. Вже наступного дня видавництво змушене було припинити акцію, бо кількість завантажень з промокодом була неймовірною. Справа в тому, що за кожне завантаження видавництво виплачує роялті і ця сума стала непідйомною для видавництва. Можемо тільки уявити собі кількість завантажень. Тільки в Instagram під двома постами про акцію було понад 250 коментарів з вдячністю. Для порівняння: інші пости про знижки збирали близько 20 коментарів. Проблема якраз в тому, що словами вдячності та захоплення не сплатити ані роялті, ані заробітну плату. Це те, що потрібно розуміти вже.
Цей виклик дуже знайомий для багатьох менеджерів/ок культури, які економлять на оплаті праці тим, хто реалізовує проекти, або просить знайомих зробити дизайнування без грошей, або позичити апаратуру/сцену/транспорт, або використовують все, що є вдома та по знайомих, щоб проект вийшов хороший. От тільки не виходить довго працювати за аплодисменти та захоплення. Ресурси закінчуються, власні внутрішні ресурси скінченні. Потрібен один великий тривалий всеукраїнський проект – формування культури платити за продукти та послуги в культурі.
Державна підтримка в часі епідемії має бути першим кроком, як і розуміння кожного та сприяння кожного, хто платить за книги, вистави, онлайн доступи. І від кожного залежить, чи будуть гроші на культуру. Можна купити квиток в театр, навіть якщо не збираєшся туди йти. Або купити його для когось, хто не може собі це дозволити. Можна придбати абонемент в музей або філармонію. Подивитись «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» онлайн всього за 50 грн. Підтримати проект на Спільнокошті. Це все інвестиції в культуру.
