Збереження та відновлення культурної спадщини в Україні

Опубліковано Kosheleva Svitlana на 14.09.202514.09.2025

Україна має досвід реалізації проєктів з інфраструктурною складовою у секторі культурної спадщини. Юлія Грубріна, культурна менеджерка, дослідила проєкти втілені у перші роки повномасштабної війни, щоб виявити механізми їх реалізації та ключі виклики, визначити роль українських та міжнародних організацій, окреслити ландшафт проведених робіт. Ця аналітика частина проєкту “Розробка та адвокація моделі Українського фонду культурної спадщини”. Розповідаємо про результати дослідження.

Аналітика описує проєкти збереження та відновлення культурної спадщини з акцентом на “тверду” складову — фізичне відновлення, реставрацію, консервацію та ревіталізацію об’єктів. Дослідження охоплює період 2022–2024 років і фокусується на ініціативах, реалізованих в умовах повномасштабної війни за участі та підтримки держави, органів місцевого самоврядування, міжнародних донорів, українських неприбуткових та громадських організацій, бізнесу, приватних інвесторів, а також релігійних громад.

Авторка аналітики — Юлія Грубріна, культурна менеджерка, співзасновниця DOFA Fund, фасилітаторка команди сектору “Культурна спадщина” проєкту RES-POL.

Культурна спадщина України є важливою складовою культурного ландшафту та національної ідентичності й потребує системного захисту, збереження та осмислення. Значну частину матеріальної спадщини становлять об’єкти нерухомої культурної спадщини — пам’ятки архітектури та історії, що мають архітектурну та історичну цінність і перебувають під державною охороною. Ще до повномасштабного вторгнення чимала частина цих об’єктів перебувала у незадовільному або аварійному стані та потребувала реставрації.

Повномасштабна війна росії проти України суттєво загострила ці виклики. Загроза фізичного знищення та пошкодження об’єктів культурної спадщини, необхідність екстрених протиаварійних заходів і обмежені ресурси держави та громад сформували нові умови для реалізації проєктів з “твердою” складовою. У цей період відновлення та збереження спадщини відбувалося переважно в режимі реагування на кризу, із фокусом на стабілізаційні та консерваційні роботи.

Зміст аналітики:

• Проєкти з “твердою” складовою. Основні характеристики.
• Державні, регіональні та муніципальні проєкти збереження та відновлення культурної спадщини.
• Проєкти міжнародних організацій, програм та ініціатив: UNESCO, ALIPH, World Monuments Fund, Cultural Emergency Response, U.S. Ambassadors Fund for Cultural Preservation, Foundation to Preserve Ukraine’s Sacral Arts, House of Europe, POLONIKA. Національний інститут польської культурної спадщини за кордоном, .
• Проєкти українських НГО, бізнес- та приватні ініціативи: Спадщина.UA, Франківськ який треба берегти, Дерев’яне мереживо Чернігова, ГО “Тисячі дверей”, Благодійний фонд “МХП-Громаді”, Благодійний фонд громади Харкова “Толока”.
• Проєкти, реалізовані релігійними громадами: Костел Воздвиження Чесного Хреста, Костел Архистратига Михайла, Свято-Михайлівський храм.
• Проєкти ревіталізації культурної спадщини: Jam Factory, Львівський культурний хаб, Lem Station, Палац Розділ, Стара Школа, Історична Вілла, Палац баронів Гредлів, Палац Яблоновських-Бруницьких, Палац Марсів.

Що виявило дослідження?

• У 2022–2024 роках роль держави у фінансуванні ремонтно-реставраційних робіт була обмеженою, а можливості місцевих бюджетів — суттєво скороченими.
• Ключовими рушіями проєктів із “твердою” складовою стали міжнародні організації та фонди, а також громадські ініціативи, які часто виступали ініціаторами й виконавцями таких проєктів. 
• Найбільш потужною групою донорів у сфері фізичного збереження об’єктів культурної спадщини стали міжнародні організації та фонди. Фінансування від таких структур, як ALIPH, UNESCO, WMF,  а також окремих урядів (наприклад, ЄС, Польщі, Італії, Іспанії).
• Перед початком повномасштабного вторгнення деякі громади почали розвивати програми співфінансування відновлення культурної спадщини.
• В пріоритеті у цей період були коротко- та середньострокові протиаварійні, стабілізаційні або консерваційні роботи.
• Найбільш розповсюдженими варіантами були реалізація проєктів через громадські організації, партнерства, а також грантові конкурси.
• Найбільша концентрація реставрацій, ревіталізацій чи стабілізацій відбувалася у Західній Україні, особливо у Львівській області. Це зумовлено поєднанням безпекового, культурного та фінансового факторів.
• В Україні наразі відсутня єдина централізована база даних або відкрита цифрова платформа, яка б системно охоплювала реалізовані та поточні проєкти зі збереження об’єктів культурної спадщини, зокрема з “твердою” складовою. Це ускладнює аналіз масштабів, ефективності та координацію відповідних ініціатив.
• Брак проєктно-кошторисної документації (ПКД) для проведення реставраційних проєктів. Це затягує та ускладнює реалізацію проєктів, бо значна кількість донорів погоджуються фінансувати реставраційні роботи лише за умови наявної та затвердженої ПКД.
• Нестача кваліфікованих реставраторів.  Для виконання робіт на об’єктах культурної спадщини, особливо на пам’ятках архітектури та історії, потрібні фахівці із відповідними ліцензіями. Їхня мобілізація або виїзд за кордон суттєво ускладнюють реалізацію проєктів.

Читайте повне дослідження на нашому сайті за посиланням. 

У процесі напрацювання документу було використано аналітичні матеріали проєкту RES-POL — Rapid Expert Support for Culture and Media Policies in Ukraine.

Новини проєкту на нашому сайті.

Більше аналітичних матеріалів проєкту “Розробка та адвокація моделі Українського фонду культурної спадщини”  читайте на сайті Агенції економічного розвитку PPV. 

Проєкт “Розробка та адвокація моделі Українського фонду культурної спадщини” реалізовується ГС “Центр “Регіональний розвиток” Агенції економічного розвитку PPV за фінансової підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.